Усний журнал

           Мета: познайомити з історією святкування  Всесвітнього дня авіації і космонавтики,ознайомити з  біографією першого космонавта світу – Юрія Гагаріна та першого космонавта  України – Леоніда Каденюка, розвивати  творчі здібності, мислення, знання про космос, основи польоту, прививати цікавість до пізнання космічних просторів

           Обладнання:  портрети Ю. Гагаріна,  Л. Каденюка, презентація та відеофрагмент

Хід заходу

         І.  Організаційний момент

         ІІ.  Проведення виховної години

    Сторінка 1. Вступне слово вчителя:                                                     

     12 квітня все людство відзначає Всесвітній день авіації та космонавтики. Це свято встановлено на честь першого польоту в космос людини, тим самим воно підкреслює нестримну жагу людства до пізнання нових знань.

Сторінка 2.   Історія свята

Всесвітній День Авіації та Космонавтики 12 квітня

       У цей день, 12 квітня, у 1961 році громадянин СССР старший лейтенант Юрій Олексійович Гагарін на космічному кораблі "Восток" уперше в світі здійснив орбітальний політ навколо Землі, відкривши епоху пілотованих космічних польотів. Він здійснив один виток довкола земної кулі, який тривав 108 хвилин.

      Розвиток польотів відбувався поетапно -  від перших пілотованих кораблів та орбітальних станцій до багатоцільових космічних, які пілотували орбітальні комплекси.

      За рішенням Міжнародної авіаційної федерації (ФАІ) 12 квітня святкують як Всесвітній день авіації та космонавтики.

Сторінка 3.            Ю. О. Гагарін – перший космонавт світу

Біографія

       Народився 9 березня 1934 року у селі Клушино Гжатського району Смоленської області, недалеко від міста Гжатськ, яке нині перейменоване в Гагарін. Походження з селян: батько - Олексій Іванович Гагарін (1902-1973) тесляр, мати Ганна Тимофіївна Матвєєва (1903-1984) - доярка.   Дитинство прожив в селі Клушино. 1 вересня 1941 року пішов у школу, але 12 жовтня село зайняли німці і навчання урвалося. Два роки село було окуповане німцями. 9 квітня 1943 року село звільнила Червона армія і навчання в школі поновилося.   24 травня 1945 року сім'я Гагаріних переїхала в Гжатськ (нині Гагарін). У травні 1949 року Гагарін закінчив шостий клас Гжатської середньої школи і 30 вересня поступив в Люберецьке ремісниче училище №10. Одночасно вступив у вечірню школу робочої молоді, сьомий клас якої закінчив в травні 1951 року, а в червні закінчив на відмінно училище за фахом формувальник-ливарник.

      У серпні 1951 поступає в Саратовський індустріальний технікум і 25 жовтня 1954 року вперше прийшов в Саратовський аероклуб. У 1955 році Юрій Гагарін досяг значних успіхів, закінчив на відмінно навчання і зробив перший самостійний політ на літаку Як-18.    27 жовтня 1955 року Гагарін призваний до армії і відправлений до Оренбургу в 1-е військово-авіаційне училище льотчиків імені К. Є. Ворошилова. 25 жовтня 1957 закінчив училище.

     9 грудня 1959 роки Гагарін написав заяву з проханням зарахувати його в групу кандидатів в космонавти. Вже через тиждень його викликали до Москви для проходження всебічного медичного обстеження в Центральному науково-дослідному авіаційному госпіталі. На початку наступного року була ще одна спеціальна медкомісія, яка визнала старшого лейтенанта Гагаріна придатним для космічних польотів. 3 березня 1960 року наказом Головнокомандувача ВВС К. Вершиніна зарахований до групи кандидатів в космонавти, а з 11 березня почав тренування.

Політ в космос

    Крім Гагаріна, були ще претенденти на перший політ в космос, всього двадцять осіб.  Вони не були кращими пілотами країни, претендентів відбирав Сергій Корольов, важливими були зріст, маса і здоров'я.  Ракета, на якій мали летіти, була спроектована для відправки ядерної боєголовки до США.   Марк Галлай - людина, яка готувала їх до польоту, - одного разу сказав дуже точно: «У будь-якому авіаційному полку можна було набрати двадцять таких льотчиків».  З двадцяти претендентів відібрали тільки шістьох, Корольов поспішав, оскільки були дані, що 20 квітня 1961 року свою людину в космос відправлять американці.  І тому старт планувалося призначити між 11 і 17 квітня 1961 року.  Того, хто полетить в космос, визначили в останню мить, на засіданні державної комісії, ними стали Гагарін і його дублер Герман Титов.  Було підготовлено три повідомлення ТАРС про політ Гагаріна в космос.  Перше - «Успішне», друге на випадок, якщо він впаде на території іншої країни або в Світовому океані - «Звернення до урядів інших країн», з проханням допомоги в пошуку, і третє - «Трагічне», якщо Гагарін не повернеться живим.

Політ

      Старт корабля «Восток» був здійснений 12 квітня 1961 року в 09:07 за московським часом з космодрому Байконур.    Корабель вийшов на не розраховану високу орбіту (з апогеєм 327 км замість розрахованого 230 км).        У випадку відмови гальмівної установки сходження з неї могло продовжуватися близько 10 діб, на що система життєзабезпечення корабля не була розрахована.

      Виконавши один оберт навколо Землі в 10:25:34 на 108 хвилині, плановий політ був завершений - увімкнута  гальмівна система. Через несправність клапана в паливній  магістралі гальмівна установка відключилася на одну секунду раніше запланованого. Крім того, із запізненням на 10 хвилин від запланованого відбулося розділення спускового апарата і приладового відсіку. Через збій в системі гальмування спусковий апарат з Гагаріним приземлився не в запланованому місці за 110 км від Сталінграду, а в Саратовській області, недалеко від Енгельса.   О 10.48 радар в місцевому військовому аеропорту виявив невідому ціль, це був спусковий апарат, а трохи пізніше за 7 км до землі,   відповідно до плану польоту,  Гагарін катапультувався і цілей на радарі з'явилося дві.

Зустріч на Землі

   Першими землянами, які зустріли космонавта після польоту, стали дружина лісника Ганна Акимівна Тахтарова і її шестирічна внучка Ріта.  Незабаром до місця подій прибули військові з найближчої військової частини. Одна частина військових узяла спусковий апарат під охорону, а інша повезла Гагаріна в розташування. Звідти Гагарін по телефону відрапортував командирові дивізії ППО: «Прошу передати головкому ВПС: завдання виконав, приземлився у визначеному районі, відчуваю себе добре, ударів і поломок немає. Гагарін».

         Тим часом з Енгельського аеропорту вилетів вертоліт Мі-4 щоб знайти і підібрати Гагаріна. Першим виявили спусковий апарат, але Гагаріна поряд не було, ситуацію прояснили місцеві жителі, вони сказали, що Гагарін виїхав на вантажівці в Енгельс. Вертоліт злетів і узяв курс на місто. По дорозі з нього побачили вантажівку, з якої махав руками Гагарін. Його підібрали і вертоліт полетів  на  базу в   Енгельський    аеропорт, повідомивши   радіограму «Космонавт узятий на борт, рухаюсь на аеродром».

      У Енгельському аеропорту Гагаріна вже чекали, біля трапа вертольота було все керівництво бази, йому вручили вітальну телеграму радянського уряду. На «Побєді» Гагаріна повезли в диспетчерський пункт, а потім в штаб бази для зв'язку з Москвою.

         До полудня на Енгельський аеродром з Байконура прибули два літаки Іл-18 і Ан-10, на якому були заступник ВПС генерал-лейтенант Агальцов і група журналістів. Протягом трьох годин, поки встановлювали зв'язок з Москвою, Гагарін давав інтерв'ю і фотографувався. З появою зв'язку особисто доповів Брежнєву і Хрущову про здійснення польоту. Після доповіді Гагарін сів на літак Іл-14 і полетів в Самару (тоді Куйбишев). Для уникнення галасу вирішили сісти десь подалі від міста. Але поки глушили двигун, вмонтовували трап, народу зібралося багато, під'їхало місцеве партійне керівництво. Коли змонтували трап, першим вийшов з літака Гагарін і привітав присутніх. Гагаріна відвезли на обкомівську дачу на березі Волги. Там він прийняв душ і нормально поїв. Через три години після Гагаріна в Самару прилетіли Корольов і ще кілька осіб з Держкомісії. О 9 годині вечора накрили святковий стіл і відзначили вдалий політ Гагаріна в космос. А вже об 11 всі спали, позначилася накопичена втома.

Світова популярність

        Спочатку ніхто не планував грандіозної зустрічі Гагаріна в Москві. Все вирішив в останню мить Микита Хрущов. За словами Сергія Хрущова: „Він почав з того, що подзвонив міністрові оборони маршалові Малиновському і сказав: «Він у вас старший лейтенант. Треба його терміново підвищити в званні». Малиновський сказав, досить неохоче, що дасть Гагаріну звання капітана. На що Микита Сергійович розсердився: «Якого капітана? Ви йому хоч майора дайте». Малиновський довго не погоджувався, але Хрущов наполіг на своєму, і цього ж дня Гагарін став майором". Потім Хрущов подзвонив в Кремль і зажадав, щоб Гагаріну підготували гідну зустріч.

       За Гагаріним прилетів Іл-18, а на підльоті до Москви до літака приєднався почесний ескорт винищувачів МіГів. Літак прилетів в аеропорт Внуково, там Гагаріна чекав грандіозний прийом. Величезний натовп народу, вся верхівка влади, журналісти і оператори. Літак підрулив до центральної будівлі аеропорту, спустили трап і першим по ньому зійшов Гагарін. Від літака до урядових трибун була простягнута яскраво-червона килимова доріжка, по ній і пішов Юрій Гагарін (по дорозі у нього відстебнулася підтяжка на шкарпетці, і він сів і пристебнув її назад[2]), під звуки оркестру, який виконував радянський авіаційний марш «Мы рождены, чтоб сказку сделать былью». Підійшовши до трибуни, Юрій Гагарін відрапортував Микиті Хрущову:

- Товариш Перший секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, Голова Ради Міністрів СРСР! Радий доповісти Вам, що завдання Центрального Комітету Комуністичної партії і Радянського уряду виконано.

     Далі була поїздка у відкритій машині, Гагарін стояв на повний зріст і всіх вітав. Довкруги чулися вітання, багато хто махав плакатами. У пологових будинках пройшли стихійні акції, всіх немовлят назвали Юрами. Гагаріну Микита Хрущов дав на Червоній площі Золоту Зірку «Герою Радянського Союзу» і нове звання «льотчик-космонавт СРСР». Після цього вони разом відвідали Мавзолей Леніна.  У самому Кремлі прийом був не дуже пишний, страв було мало, замість горілки були грузинські вина.

       Наступного дня була організована прес-конференція, на якій Гагаріну і конструкторам ставили питання зарубіжні журналісти. Конференція почалася з питання Гагаріну про те, чи не має він родичами нащадків роду князів Гагаріних, що нині живуть в США. На що Гагарін відповів: «Серед своїх родичів ніяких князів і людей знатного роду не знаю і ніколи про них не чув».

Звання    та  нагороди

* Льотчик-космонавт СРСР (14 квітня 1961 р.)

* Герой Радянського Союзу (14 квітня 1961 р.)

* Герой Соціалістичної Праці Чехословацької Соціалістичної Республіки (28 квітня 1961 р.)

* Герой Соціалістичної Праці Народної Республіки Болгарія (23 травня 1961 р)

* Герой Праці Демократичної Республіки В'єтнам

Радянський уряд також підвищив Ю. А. Гагаріна у званні від Старшого лейтенанта відразу до майора.

* Президент Товариства Радянсько-Кубинської дружби

* Почесний член Товариства Фінляндія - Радянський Союз  і інших

З 1966 року був почесним членом Міжнародної академії астронавтики.

Ордени

Леніна (СРСР), Георгія Дімітрова (Болгарія), Карла Маркса (ГДР), Зірка I класу (Індонезія), Хрест Грюнвальда (Польща), Прапор I Ступеня з діамантами (Угорщина), «Намисто Нілу» (Єгипет), Велика стрічка Африканської Зірки (Ліберія), «За заслуги в галузі повітроплавання» (Бразилія), Перший кавалер ордену «Плайя-Хірон» (Куба).

* Медаль «Золота Зірка» (СРСР)

* Золота медаль імені Костянтина Ціолковського «3а видатні роботи в області міжпланетних сполучень» (АН СРСР)

* Медаль де Лаво (Міжнародна федерація аеронавтики, FAI)

* Золота медаль уряду Австрії, 1962

* Золота медаль і почесний диплом «Людина в космосі» Італійської асоціації космонавтики

* Золота медаль «За видатну відмінність» і почесний диплом Королівського аероклубу Швеції

* Велика золота медаль і диплом Міжнародна федерація аеронавтики

* Золота медаль Британського суспільства міжпланетних сполучень, 1961

* Медаль Колумба (Італія)

* Золота медаль міста Сен-дені (Франція)

* Золота медаль Премії «За хоробрість» Фонду Маццотті (Італія), 2007  та інші

Почесний громадянин

        Юрій Гагарін був вибраний почесним громадянином міст: Калуга, Новочеркаськ, Сумгаїт, Смоленськ, Вінниця, Севастополь, Саратов (СРСР); Софія, Перник, Пловдів (Болгарія), Афіни (Греція), Фамагуста, Лімасол (Кіпр); Сен-Дені (Франція), Тренч'янські Теплиці

Сторінка  4.       Україна – космічна держава

     Україна і космос – нероздільні. Зв’язок цей міцно встановився на зорі космонавтики, тож порушити його просто неможливо. Українське походження мали такі творці теорії польотів у світовому просторі, як Костянтин Ціолковський (до речі, повне прізвище Ціалковський-Наливайко), Микола Кибальчич, Юрій Кондратюк.

       У Київському політехнічному свого часу вчилися Сергій Корольов і Володимир Челомей (конструктор відомої ракети-носія «Протон»). Ракетна техніка взагалі пішла із просторів «неньки»: перші у світі бойові ракети (після китайських досліджень) створив нащадок українських козаків генерал-лейтенант Олександр Засядько, він же організував у російській армії першу ракетну роту. А імена Янгеля і, пізніше, Уткіна (генеральних конструкторів КБ «Південне» у Дніпропетровську, творців серії балістичних ракет, включаючи «Сатану» і «Скальпель»)  з 50-х р.. відомі всьому світові.

     Хоча порох та ракети винайшли хитромудрі китайці,  перший поштовх для розвитку ракетної техніки в Європі дав українець – генерал-лейтенант Олександр Засядько, який ще в середині Х1Х століття розробив цілу серію різних бойових ракет та створив у російській армії ракетну роту.

      Першим, хто додумався використати ракети для польоту людини у космос, теж був українець – Микола Кибальчич. Народився він на Чернігівщині в сім’ї місцевого священика. Свого часу Кибальчич прославився головним чином тим, що виготовив унікальну бомбу, якою народовольці прикінчили російського імператора Олександра ІІ. Пристрій для реактивних польотів Кибальчич розробив у останні дні свого життя – ескіз космічного корабля було видряпало уламком ґудзика на стіні тюремного каземату. Перед самою стратою Кибальчичу вдалося передати папери з розробками реактивного літального апарата адвокатові, але їх вилучила царська «охранка”. Унікальний винахід надовго було поховано в архівах спецслужб…

      Лише після революції світ дізнався, що Ціолковський був не першим і що його майже на три десятиріччя випередив страчений 3 квітня 1881 року українець Микола Кибальчич. До речі, Ціолковський теж мав добрячу частку української крові. Зокрема серед його українських предків був Северин Наливайко.

        Житомирянином був Сергій Корольов,  той самий,  чия ракета 12 квітня 1961 року виведе у космос першу людину планети.

        Мало хто знає, але свій шлях «місячний трактор” СРСР до Місяця розпочав в Україні. Для підготовки команди, що керувала «Луноходом”, та для випробовувань самого апарата в кримських горах під Сімферополем було створено спеціальний «місяцедром”.

           На Місяць було запущено всього два «трактори” – «Луноход-1” (1970 р.) та «Луноход-2” (1973 р.). Під час виконання місячної місії «трактористи” теж знаходились у Криму – у центрі керування в селищі Шкільне. Пізніше зі Шкільного керували роботою космічних кораблів «Союз”, брали участь у здійснення першої міжнародної стиковки «Союз”-”Аполон”, відстежували перший, і єдиний політ радянського «човника” «Буран”…

       Сторінка  5.      Космічне сьогодення

         За роки незалежності Україна впевнено посіла своє місце серед провідних космічних держав світу. Сьогодні ми випускаємо найрізноманітніші ракетоносії. Від "космічної малолітражки” - типу "Циклон-3” (супутники до 600 кг) до важкої "космічної фури” "Зеніт-2 SLВ”, здатної вивести на орбіту до 14 тонн. На базі балістичної ракети SS-18 "Сатана” створено мирні космічні носії серії "Дніпро”. Усього на трьох закордонних космодромах - Байконур, Плесецьк і "Сі Ленч” - експлуатуються п’ять українських ракетно-космічних комплексів: "Циклон-2”, "Циклон-3”, "Зеніт-2”, "Зеніт-3SL”, "Дніпро”, якими, з 1991 року здійснено майже вісім десятків пусків, та виведено на орбіту понад півтори сотні супутників. На сьогодні Україна контролює 10% ринку космічних послуг.

      Чудовим вираженням міжнародного співробітництва в освоєнні Всесвіту, пізнанні його таємниць став політ українського космонавта Леоніда Каденюка на борту американського корабля «Шатл», який стартував 19 листопада 1997 року. Цей політ тривав 16 діб.

        Сторінка 6.     Леонід Каденюк – перший космонавт  України

Політ у безсмертя

(Із спогадів В. Севастьянова, Двічі Героя Радянського Союзу, Лауреата  Державної премії СРСР,  пілота – космонавта СРСР)

Перший політ людини у космос. Цього ще не знало людство. Це вперше. Перший крок !  та він увійде в історію людства як  яскравий приклад  здійснення  загальнолюдської мрії.

Готується старт космічного корабля «Восток». Біля  ракети зібрались проводжаючі, учасники цієї історичної події – кроку людини у майбутнє. З самої  високої сходинки трапу до присутніх звертається перший космонавт планети, громадянин Радянського Союзу Юрій Олексійович Гагарін.

З того пам’ятного дня пройшло багато років ! Після першого Гагарінського  обороту навколо Землі – 108 хвилин  - ми навчилися безперервно літати в космосі більше 200 діб.

Гагарін довів, що людина може жити і працювати в космосі. І вже наступний добовий політ Германа Титова на «Востоке – 2» підтвердив цей виключно важливий факт.

Гагарін проклав людям дорогу до зірок. Саме тому Нейл  Армстронг, американський астронавт, що першим побував на Місяці, написав в книзі пам’яті Ю. О. Гагаріна: « Він всіх нас покликав у космос!»

У 1980 році ми відзначили двадцятиріччя Центру підготовки космонавтів імені Ю. О. Гагаріна. Тоді ми тільки знайомилися один з одним, формували справжній, дружній колектив.  Дуже швидко лідером цього колективу, його душею, став Юрій Гагарін.  Йому випало стати першим в космосі, першим прокласти дорогу в невідоме.

Гагаріна пізнав весь світ ! Пізнав і полюбив. Добрий, життєрадісний, розумний, уважний,  веселий, кмітливий, щирий, принциповий, відданий в дружбі він  легко знайомився  з людьми і мав багато друзів.

Часто можна почути питання: «Як сталося, що його обрали першим ? хто прийняв таке рішення?» Відповідаючи на ці питання дехто говорить: « Сергій Павлович Корольов»… Згадуючи події тих днів ми, ветерани гагарінського загону, відповідаємо: «Ми!».

Коли у квітні 1967 року при першому випробуванні «Союза» загинув наш товариш Володя Комаров, Юрія Гагаріна звільнили від підготовки до польотів на «Союзах».  Тоді він був серед дублерів Комарова, а також заборонили польоти на літаках. Гагарін цілий рік добивався відміни заборони і домігся свого.

І ось 27 березня… Ранок. Ми вже виконали перший стрибок, приготувалися до другого. Раптом наш інструктор дає команду: « Стрибки відмінено. Повертаємось.»  Після приземлення почули гучний подвійний удар звукової хвилі. Павло Попович сказав: « Хтось із хлопців на малій висоті перевищив швидкість звуку». Наш керівник Олексій Леонов вирішив: «Піду, зв’яжусь по рації, дізнаюсь  погоду.»  Всі якось напружились, ніби щось відчули, притихли.  І раптом страшна звістка: півгодини тому закінчилось пальне в літаку Гагаріна та Серьогіна. Літак на  базу не повернувся.  Організовано пошук екіпажу.

Їдемо в Зоряне містечко. І раптом  в автобусі хтось сказав: « А ми, мабуть, чули вибух» Мовчанка. Про це вже подумали всі, та не наважились висловити цю думку в голос. Хтось промовив з надією: «Може встигли катапультуватись» … І знову тиша.

До пізнього вечора ми всі чекали, сподівались… прийшло повідомлення, яке боялись почути. Знайшли  останки літака та екіпажу. В кишені куртки пілота знайшли документи Ю. Гагаріна та фотографію С, П. Корольова.

Гагарін та Серьогін загинули. Дійсно, ми чули вибух їх літака. Він впав  в 15 кілометрах від аеродрому.

Це сталося о 10 годині 31хвилині 27 березня 1968 року.

Пройшло багато років. Проте і сьогодні молоді пілоти під керівництвом ветеранів продовжують справу піонером якої став Юрій Олексійович Гагарін.